КЗ "Центр культури та дозвілля"
Чопської міської територіальної громади

Я хочу танцювати, а батьки не дозволяють! Як бути?

Я хочу танцювати, а батьки не дозволяють! Як бути?

Ми стільки разів стикалися з такою ситуацією: талановита дитина хоче танцювати, рветься на тренування, а батьки проти! Причини бувають різними, найчастіше зустрічаються три основні:

• дитина погано вчиться в школі і має бути покарана;

• танці – це, на думку батьків, безперспективне та непотрібне заняття, просто гурток;

• дитина погано танцює.

Танці школі  не помішають.

Багато батьків забороняють дітям ходити на тренування, якщо ті погано навчаються у школі. Система «батога та пряника» відома давно. Але навіщо використовувати для «батога» такий важливий для розвитку дитини процес, як «ЗАХОПЛЕННЯ»? Захопленість чимось, заняття улюбленою справою – це те, до чого лежить душа, те, що виходить, те, чого хочеться вчитися – це розвиває дитину, змушує її трудитися та долати складнощі.

Караючи дитину забороною ходити на танці, батьки ставлять школу на чашу терезів, протилежну до улюбленої справи – школа підсвідомо стає «НЕЛЮБОЮ СПРАВОЮ» — це раз. І два – батьки стають у свідомості дитини тими людьми, які не дозволяють щось любити. Варто замислитися, яка система цінностей вибудовується у свідомості дитини.

Доведено, що танці  допомагають дитині у шкільному навчанні. По-перше, регулярні тренування з танців (як мінімум 2-3 рази на тиждень) визначають зайнятість дитини: вона не сидить безглуздо за комп'ютером, не зв'язується з «поганою компанією», не ліниться, лежачи на дивані. Ви точно знаєте, що ваша дитина під час тренування отримує корисне для розвитку молодого організму фізичне навантаження, спілкується з однолітками, взаємодіє з тренером – навчається та розвивається.

По-друге, що більше в людини справ, то вона БІЛЬШ ЗІБРАНА. Коли дитина знає, що у неї після школи є 2 години для того, щоб підготувати домашнє завдання наступного дня, вона не витрачає час на Інтернет чи ігри, не веде телефонні розмови, вона вчиться розподіляти свій час так, щоб встигати і в школі, і на секції. Якщо у дитини проблеми у школі, це не означає, що танці їй заважають вчитися, займаючи весь час. Це лише означає, що дитина вважає, що школа йому не потрібна, але це вже зовсім інша проблема. Не можна вилікувати хвору спину, перебинтувавши руку, хоч вони є частинами одного організму.

Танці – це не для моєї дитини

Багато батьків знають, чого бажають їхні діти. Точніше, думають, що знають. Іноді діти самі не знають, що їм цікаво. У цьому випадку діти або дотримуються рекомендацій батьків, або пробують усі секції та гуртки

підряд. Але ми зараз мова про іншу ситуацію, коли батьки не дозволяють дитині займатися тим, що вона хоче, а наполягають на тому, що вважають за потрібне.

Звичайно, і в цій ситуації можна виділити безліч варіантів подій: коли дитина лише «повторює» за кимось із знайомих, коли вона наполягає на якомусь занятті «на зло» думці батьків, коли батьки побоюються за здоров'я дитини та ін. Хочеться застерегти тих батьків, хто вважає, що знає, на що здатна і до чого схильна їхня дитина – дайте можливість їй почати думати самостійно.

Поставте перед дитиною складне завдання: ухвалити обдумане рішення. Опишіть усі «за» та «проти», розкажіть про ті витрати, що на вас чекають, розкажіть про свій досвід. У цьому випадку Ви відчуєте вдячність за те, що ви в неї вірите, вона буде відповідальна за свій вибір, тому що зробила його самостійно, буде старатись, адже на неї поклали надії. Нехай це буде його вибір та його досвід.

Танцям треба вчитися

Безумовно, кожна людина має певні схильності та таланти. Однак якщо вам здається, що ваша дитина не подає надії стати великим танцюристом, це ще не означає, що їй не варто танцювати! По-перше, танець – це довга і клопітка праця. Не всі хороші танцюристи, яких називають талановитими, відразу «добре» танцювали. Кожен із них, у тому числі й «талановиті від природи», довго і старанно працювали над своєю майстерністю. По-друге, існує  безліч видів танців, кожен з них індивідуальний – можливо, вашій дитині потрібно витратити трохи часу на те, щоб знайти «свій» напрямок.

Хоч би якою була ваша ситуація (об'єктивно, у кожній сім'ї будуть різні причини), перш ніж сказати дитині «ні», уявіть себе на її місці, постарайтеся ЗРОЗУМІТИ, що вона відчуває, про що думає, який у неї настрій. Довіртеся своїй дитині: поговоріть із нею, поясніть свої сумніви. Довіряйте дитині, сприймайте її аргументи, плани, поважайте її бажання та мрії. Навчіться мріяти та втілювати мрії разом!